Методична скарбниця

Мої презентації

Написання прислівників разом, окремо і через дефіс

Енеїда І.П.Котляревського

                                    Космакова Наталія Володимирівна                                  вчитель вищої категорії  ОНВК «Гімназія №2»

Відкритий урок: "Енеїда"

ТЕМА: НАЦІОНАЛЬНИЙ КОЛОРИТ,ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ ВСІХ ВЕРСТВ СУСПІЛЬСТВА, АЛЮЗІЇ НА УКРАЇНСЬКУ ІСТОРІЮ В НІЙ

МЕТА УРОКУ: Показати багатство змісту і художність образів поеми, втілення в образах патріотичних почуттів  українців; розвивати в учнів уміння аналізувати історичні факти, спостережливість, почуття гумору, допитливість, виховувати бажання пізнавати історичне минуле і відчувати свою причетність до минувщини України.

С. Стеблін-Камєнський:

«Списуючи з природи, автор  «Енеїди” не погрішив проти істини, народність відображається в поемі, як у дзеркалі».

Будеш ,батько, панувати

Поки живуть люди

Поки сонце в небі сяє

Тебе не забудуть!

                                      (Т.Г.Шевченко)

ХІД УРОКУ

Слово вчителя

                                 Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати

І спів той виглядав як жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас.

А розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати…

                                                       І.Я.Франко

Чимало дослідників творчості Івана Петровича Котляревського «Енеїду» називають енциклопедією народознавства. На сьогоднішньому уроці ми спробуємо підтвердити чи спростувати цю думку.

1.Що взяв  Котляревський за основу сюжету «Енеїди»? У чому полягає оригінальність композиції?

Сюжет своєї поеми Котляревський запозичив у Вергілія. Оригінальність композиції у тому, що «Енеїда» Вергілія мала 12 частин, а у Котляревського 6. Деякі епізоди автор опускає, а деякі розгортає в ширші картини. Пекло і рай описує по- своєму. Тут присутній дух українського фольклору, дії  відбуваються в українських містах, введені епізоди  із життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священників, учнів, описи побуту українського селянства.

2.Визначте жанр «Енеїди», доведіть свою думку.

За жанром «Енеїда» травестійно – бурлескна поема, герої переодягнені в національний одяг українців, співають українські пісні, вживають українські страви. Побут, життя, звичаї персонажів відповідають історичним фактам 18 століття. Різкий контраст між темою та характером її розкриття. Котляревський дав опис українського народу, наповнив поему живою українською мовою.

Жанр бурлеску вимагав, щоб про буденне говорилось піднесенно, а героїчний зміст викладався  вульгарно у зниженому  тоні. Гумор «Енеїди» розважальний. Засобами гумору автор зумів оспівати героїзм українського козацтва, нестримну жадобу народу до волі. У Котляревського життєрадісні люди самі вирішують свою долю.

3.Яка тема «Енеїди»? Які проблеми порушує автор у творі?

Головна проблема поеми – показ соціальної та моральної нікчемності суспільства у 18 столітті. Автор порушує важливі суспільні поеми: соціальна нерівність, захист рідної землі від ворогів, громадянський обов'язок, честь сім'ї, виховання дітей, дружба, кохання тощо.

4.Доведіть чи спростуйте  думку, що «Енеїда» - енциклопедія народознавства

Прочитавши «Енеїду», відзначаємо немало картин з життя простого народу:описи вечорниць,похорону, поминок,ворожінь, танців (горлиця, гопак, гайдук, журавель,халяндра) та всіляких забав ( у свинки, у Панаса, в хрещика, в горюдуба). Справжній автор народних ігор! Картини життя народу в «Енеїді» створюють таке враження, ніби перебуваєш в українському селі. Чим це досягається? Великою кількістю побутових деталей, яскравістю й докладністю їх опису. Народні звичаї, повір'я, одяг, посуд, їжа описані  в поемі інколи докладніше, ніж у спеціальних етнографічних дослідженнях, наприклад, картини навчання, субіток, забав у Дідони. Або простежимо змалювання жіночого й чоловічого одягу та взуття.

   Дідони

Взяла кораблик бархатовий,

Спідницю і корсет шовковий

І начепила ланцюжок;

Червоні чоботи обула

Та і запаски не забула,

А в руки з вибійки платок.

 Енея                         

                                        Штани і пару чобіток;

                                         Сорочку і каптан з китайки.

                                        І шапку, пояс з каламайки,

                                        І чорний шовковий платок.

Хоча побутові описи в поемі й переобтяжені безліччю деталей, вони легкі й перебувають у нестримному русі. Недаремно Котляревського ще за життя називали блискучим побутописцем, а його «Енеїду» - збірником з українського народознавства, барвистою панорамою суспільного життя України ХУІІ – ХУІІІ ст. «Бистрий обсерватор життя» - так визначив Іван Франко цю якість поета.

Ілюстративний диктант:

На екрані фотографії:

Кунтуш -  верхній розпашний чоловічий та жіночий одяг заможного українського і польського населення  18 століття

Очіпок – старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з повздовжним розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся.

Запаска – жіночий одяг у вигляді шматка тканини (переважно вовняної) певного розміру, що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки.

Кучма – висока бараняча шапка.

Гопак – український народний танець.

        Куліш – страва української кухні

Лемішка – кашоподібна борошняна страва.

Бандура – український народний струнно – щипковий музичний інструмент.

5.Якщо Еней і троянці нагадують українських козаків. То які історичні паралелі напрошуються. Що таке алюзія?

І.Котляревський в образах троянців і царів зобразив мешканців України другої половини 18 – початку 19 століття. Хоч козацтво й було зображено під масками троянців, але ні грецькі імена героїв «Енеїди» Котляревського, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману – всі розуміли, про що і про кого, йдеться:

Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак…

А розділи, де троянці співають запорізькі пісні, де звучать згадки про гетьманщину – все нагадування народові про славне минуле і заклик до його відновлення.

Герої «Енеїди» І.П.Котляревського – це типи національних характерів, а конкретніше – запорізьких козаків:

Так славнії полки козацькі

Лубенський,Гадяцький,Полтавський

В шапках, було, як мак, цвітуть

Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія. Через образи троянців автор показує силу духу українського народу, його багатовікову історію.

Троянці сильно наступали

І тиснули своїх врагів,

Не раз латинців проганяли

До самих городських валів

Еней і троянці – це козаки – запорожці: хоробрі, мужні, завзяті. Це патріоти своєї землі, вірні захисники.

Сказав, і військо загриміло,

Як громом, разним оружжем,

Построїлось і полетіло

Простесенько к градським стінам.

Огні через стіну шпурляли,

До стін драбини приставляли

І хмари напустили стріл.

Усний диктант «з народної творчості»

( Додати закінчення усталених народних зворотів з поеми «Енеїда»)

Демонструються відповідні слайди

1.     І гострий, як на бритві… (сталь)

2.     Не так – то діється все хутко, як швидко кажуться…(казки)

3.     Мати для сина рада все…(віддати)

4.     Ледащо син – то батьків…(гріх)

5.     Злість сатані…(сестриця)

6.     Богині в гніві також…(баби)

7.     Мужича правда є колюча, а панська…(на всі боки гнуча)

8.     Не розгледівши броду, не лізь прожогом…(перший в воду)

9.     Трясеться, мов зимою…(чорт)

10.      Охляв, як в дощ …(щеня)

11.      Слова сипав, мов…(горох)

12.      Великії у страха…(очі)

Текстуально-зоровий диктант

Робота в парах

                                         «Травестія»

1. «Не в шутку молодець був жвавий,

Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок;

І війська мав свого чимало,

І грошиків таки бряжчало...» (Турн)

2. «Ні! перше ти мене удавиш,

Щоб я од земляка одстав.

Від тебе не одстану зроду,

З тобою рад в огонь і в воду,

На сто смертей піду з тобой» (Евріал)

3. «Розумна пані і моторна,

Для неї трохи син імен:

Трудяща, дуже працьовита,

Весела, гарна, сановита.

Бідняжка — що була вдова» (Дідона)

4. «Проворна, враг її не взяв,

Побачила, що так полоха ...

Умилася, причепурилась

І, як в неділю, нарядилась, Хоть би до дудки на танець!

Взяла очіпок грезетовий

І кунтуш з усами мостровий» (Венера)

5. «Ввесь ремінцями обв’язавшись,

На голову бриль наложив;

На грудях з бляхою ладунка,

А ззаду з сухарями сумка,

В руках нагайський малахай» (Меркурій)

6. «Як вийшла бабище старая,

Крива, горбатая, сухая, Запліснявіла, вся в шрамах;

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса.

І, як в намисті, вся в жовнах». (Сівілла)

7. «Завзятий цар в ній був;

Старий скупиндя,

Дрижав, як Каїн, за алтин.

А также всі його підданці

Носили латані галанці» (Латин)

8. Еней спитав: «Чом я його

І досі в вічі не видав?

Ні з грішними, ні у Плутона,

Хіба йому нема закона,

Куда його щоб засадить?»

«Він божої, - сказала,- крові

І по Венериній любові,

Де схоче, буде там і жить.» (Анхіз)

9. «Дочка була зальотна птиця

І ззаду, спереду, кругом;

Червона, свіжа, як кислиця,

І все ходила павичом.

Дородна, росла і красива,

Приступна, добра, не спесива,

Гнучка, юрлива, молода…» (Лавінія)

Отже, Котляревський створив оригінальний реалістичний твір, уперше написаний живою українською мовою. Робота над поемою була розпочата в рік смерті Григорія Сковороди і стала перши дзвоном, що сколихнув усе навколишнє і дав могутній розгін нашій культурі.

Підсумок уроку. Оцінювання…

"Незакінчене речення". Для сучасного читача "Енеїда" 

може стати добрим посібником з народознавства, тому що...

Домашнє завдання:
Прочитати п'єсу "Наталка - Полтавка", виписати назви пісень та характеристики героїв

Путівник сторінками "Кобзаря"

Космакова Наталія Володимирівна

вчитель вищої категорії  ОНВК «Гімназія №2»

«Путівник сторінками «Кобзаря», «щоб слово пламенем взялось…» (матеріали до вивчення творчості Т.Г.Шевченка у 7 –му класі)

Чинна програма рекомендує до вивчення в 7 –му класі такі поезії: «Мені тринадцятий минало», «Тополя», «Заповіт». 
Вивчаючи творчість Кобзаря, учні повинні усвідомити, що ім’я Тараса Григоровича є дійсно символом України. Він для українців є взірцем мужності, патріотизму, великого таланту, сили духу. Мандруючи сторінками «Кобзаря», ми розуміємо, що в цій книзі є твори, які виступають для нас, як заповіт у сучасному світі. Однією з таких поезій є вірш, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє, вірш, який перекладено 147 мовами, у якому висловлена щира любов до рідної землі, віра у свій народ, його майбутнє. Це – «Заповіт».Кожне покоління наново відкриває для себе геній Кобзаря. Від заполітизованого сприйняття Т.Шевченка лише як співця знедолених, ми приходимо сьогодні до усвідомлення необхідності відкриття « справжнього» Шевченка, його нового прочитання. Шлях до «нового Шевченка» позначений працями різних літературознавців. Учитель  також має зреагувати на виклик сучасного літературознавства, знайомитись із працями Г.Грабовича, О.Забужко.
Нові акценти вносяться й у « шкільне шевченкознавство». Як відомо, методика літератури покликана відповісти на три запитання: «що вивчати?», «як вивчати?» і «для чого вивчати ?».У нашому випадку «що» - творчість Т.Шевченка у вивченні учнями 7 -го класу.
Яким повинен постати Шевченко перед сучасними учнями? «Геній у шапці та кожусі»? Наскільки близьким і цікавим буде такий Шевченко нашому семикласнику,прагматичному та всебічно забезпеченому інформацією,дитині, яка виховується в субкультурі, що є чужою і незрозумілою навіть для нас, вчителів?
Звідси логічно витікає питання «як?». Як зробити Шевченка ближчим і цікавим сучасному школяреві? Головне завдання вчителя  - актуалізувати твори Кобзаря, показати, що вони були і є актуальними і привабливими.У кожного вчителя, який працює у школі, накопичується багатий арсенал форм і методів викладання, засвоєних і своїх. Всі їх узагальнити у одній роботі неможливо. Тому я зупиняюсь на тих, які турбують мене у даний момент більше за все.
Сучасний підхід до вивчення творчості Т.Г. Шевченка базується на класичних дидактичних принципах: доступності, науковості, історичної правди, наочності тощо.Принцип доступності реалізовую через інноваційні педагогічні технології, незвичні форми роботи на уроках: інсценізацію, роботу в групах, «мозковий штурм», гранування.
Знайомитись із творчістю Шевченка учні починають ще в початковій школі, із кожним роком їхні знання стають все ґрунтовнішими щодо творчого доробку та життєвого шляху поета.
Дотримуючись принципу наступності, я опираюсь на попередні знання з біографії та творчості поета.
Зокрема вивчаючи життєвий шлях Кобзаря, уроки спланувала так,щоб вивчення життєвого шляху було присвячене 200 - річчю поета. Новаторська тема уроку є актуальною в сучасній освіті, охоплює матеріал, який ще не досліджений в літературознавстві та відсутній у науково – методичній літературі. Методика навчального співробітництва  заснована на спільній роботі учнів у парах і групах. Цей метод застосовується при виконанні будь – якого завдання. Наприклад, учні можуть бути об’єднані в групи для складання визначення поняття, створення рольової ситуації, написання проекту. Саме при використанні цього методу найбільш виконується головна мета навчання – не викласти які-небудь знання учням, а разом з ними здобути їх. Учні класу заздалегідь розподіляються на чотири групи і отримують випереджальне домашнє завдання. Створюючи навчальні групи учнів з певною дидактичною метою,  виходжу із законів групового розвитку людей, закономірностей спілкування і взаємовпливу в малих групах. Аби індивідуальні дії кожного учасника інтегрувалися в єдину діяльність групового суб'єкта навчання, потрібно брати до уваги сукупність таких чинників:
Психологічну сумісність;Навчальні можливості, інтереси, нахили дітей;Систематичне застосування інтерактивних технологій;Оптимальне поєднання парно-групової та колективної діяльності;Зорієнтованість інтерактивних технологій на структуру навчально–виховного процесу
 Це такі групи: «Краєзнавці», які досліджують такі питання:1.Вшанування пам’яті Т.Шевченка на Одещині;2.Нащадки родини Кобзаря в Одесі.Група «Літературознавці» аналізує зв’язки Т.Шевченка з представниками грецької та польської інтелігенції; образ Т.Шевченка у творчості поетів рідного краю.Група «Творча лабораторія» готує:1.Виразне читання напам’ять поезій одеських літераторів;2.Власні малюнки та вірші, присвячені Т.Шевченку
Вважаю доречним використання на уроці  методу емоційного стимулювання. Складається він із створення у навчальному процесі ситуації зацікавленості. На уроках літератури я його використовую дуже часто, бо створення на уроці ситуації зацікавленості просто необхідно. Перегортаю священні сторінки «Кобзаря», наголошую на тому,що вона має чимало відкриттів, передбачень та концептуальних національних прогнозів,що сягають архетипних міфологічних глибин колективного несвідомого нації й логічно обґрунтованих суспільно – історичних програм, що стали актуальними на початку 19 століття. «Кобзар» давно і цілком заслужено отримав статус «Книги буття» українського народу.
Як же складалось життя поета? В яких умовах він творив свої вірші? Вважаю доречним використання на уроці інтегрованих технологій, таких як:
Імпровізація, імітація ( ділові, рольові ігри)Кооперативне навчання (робота в парах; карусель; акваріум)Опрацювання дискусійних питань ( оцінювальна дискусія; « займи позицію»)Колективно – групове навчання (незакінчені речення, вирішення проблем, « навчаючись – вчуся»)
Однією  із форм роботи, яку використовую є інтегрований урок. Інтегрований урок - це урок, який проводиться з метою розкриття загальних закономірностей, законів, ідей, теорій, відображених у сучасній методиці викладання літератури. Семикласники повинні усвідомити, що рання творчість Т. Шевченка- це романтизм, для якого характерним жанром є балада. Вони на уроках зарубіжної літератури вивчали літературні балади: французького  письменника Франсуа Війона «Балада прикмет», німецьких – Йоганна Вольфганга Гете «Вільшаний король» і Фрідріха Шиллера «Рукавичка», польського -  Адама Міцкевича «Альпухара», російського Олександра Пушкіна «Пісня про віщого Олега».
Вивчаючи біографію Шевченка, показую автопортрети Шевченка,яких розділяють у часі два та десять років, але якою вражаючою є відмінність у зовнішності Кобзаря – саме так позначилися на здоров’ї поета роки, проведені в засланні. Зачитую фрагмент листа Т.Шевченка, адресованого другові Андрієві  Лизогубу. Його написано під час перебування поета в Орській фортеці, орієнтовно в той час, коли Т.Шевченко написав вірш «Мені тринадцятий минало» (1847 – 1848 рік).                                Добродію і друже!…Бодай і ворогу моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. І до всього того треба було ще й занедужати, восени мучив мене ревматизм, а тепер цинга, у мене її зразу не було, а тепер така напала, що аж страшно. Холера,благо дарить Бога, минула нашу пустиню, а ходила близько…Ви питаєте, чи покину я малювання. Рад я його покинути, так не можна. Я страшно мучуся, бо мені заборонено писати і малювати. А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! – Та ще й у казармах…Прошу надіслати мені книжечок, бо, крім Біблії, немає й жодної літери. Якщо знайдете в Одесі Шекспіра чи «Одіссею», то надішліть заради розіп’ятого за нас, їй – Богу, з нудьги одурію…                                              Щирий до вас Т.Г.Шевченко
Створюючи асоціативне гроно, учні записують основні події, факти, назви творів, пов’язані з іменем Т.Шевченка.
Звикаючи сприймати літературознавчу термінологію через цікаві приклади, учні незабаром самі навчаються цьому прийому. Важливу роль у цьому методі грає ефект здивування. Якщо на початку уроку після формулювання теми поставити дітям питання: « Що ви чекаєте від сьогоднішнього уроку?», можна з повною впевненістю сказати, що ви емоційно про стимулювали майже всіх.
Під час вивчення поезій «Мені тринадцятий минало» використовую презентацію – відеоряд, як засіб образного мислення учнів – візуалів. Тут доречною є використання інформаційної довідки. Заздалегідь підготовлений учень інформує, що дослідники творчості Т.Шевченка вважають,дівчина,про яку поет згадує у вірші, насправді реальна особа. Це – подруга дитинства Тараса – Оксана Коваленко, яка була на три роки молодша від нього. Діти дуже дружили, але коли Шевченку було 16 р., вони розлучилися назавжди.Ніхто краще не розкаже про сирітське життя, як сама людина, яка відчула на собі всі болісні переживання не захищеної ніким дитини. До сирітської тематики автор у «Кобзарі» звертається неодноразово, а у вірші «Мені тринадцятий минало» ми відчуваємо не лише спогади дитинства, а й міркування дорослої людини, яка прожила надто важке життя, тому в поезії відсутні барви, бо все «змарніло» від усвідомлення своєї гіркої долі. Поезію наповнює трагічний контраст – один із основних художніх прийомів вірша.Література – це вид мистецтва. І вона взаємодіє з різними видами творчості, особливо, з живописом. Формування креативних компетентностей учнів на уроках української літератури реалізується в процесі міжпредметної інтеграції дисциплін художньо – естетичного циклу, зокрема з образотворчим мистецтвом. У викладанні літератури варто розглянути докладніше роль міжпредметних зв’язків дисциплін художньо – естетичного циклу у формуванні,по-перше, соціокультурних компетентностей учня з акцетом на ідеї україноцентризму як домінанти навчально – виховного процесу; по-друге, наголосити вагомість зорієнтованості міжпредметної соціокультурної інтеграції на розвиток уяви учня, його творчого потенціалу, його асоціативно – образного мислення і мовлення. Окреслити шляхи формування креативних компетентностей учнів на уроках літератури через інтегративні зв’язки з предметами художньо – естетичного циклу – така мета у використанні картини І.Їжакевича «Тарас – пастух».
Наша подорож сторінками «Кобзаря» триває і, гортаючи сторінки, ми зупиняємось на баладі «Тополя».Учні з уроків історії знають, що з давніх часів людина цілком залежала від природи. Людина гадала, що вона походить від рослин, тварин, птахів. Кожен рід ушановував, як своїх предків якусь певну тварину чи рослину – обожнював її, вважав недоторканною. Про тополю збереглося чимало переказів. Народні уявлення про це дерево використав Тарас Шевченко у своїй баладі «Тополя». Заздалегідь підготовлений учень розповідає історію написання балади «Тополя». Історія проста. У ранній творчості Т.Шевченка яскраво виражена фольклорна традиція. Поет відчуває в собі сили написати про Україну в романтичному дусі, відтворивши свої спогади про Батьківщину. Україна для нього – чарівна, тепла з яскравою блакиттю над безмежними золотими нивами, і солов’їним співом, і красою вічного Дніпра. У своїй баладі «Тополя» поетові спогади про красу рідного краю переплелись з народними віруваннями та звичаями, а поштовхом для написання балади стала народна пісня «Ой чиє ж то жито?». Т.Шевченко розробив романтичний мотив смерті дівчини від туги за милим. З народною творчістю пов’язаний і мотив звертання дівчини до ворожки. Поет, на відміну від тогочасних європейських романтиків, у своїй баладі уникав містики та жахів. Саме у цьому полягає художнє новаторство Шевченка – романтика, у баладі якого народна фантастика органічно поєднується з відтворенням соціального конфлікту, бо мати свою єдину доньку бажає видати за старого й багатого. Перетворення людини на тварину, рослину, або об’єкт неживої природи називається метаморфозою. Чи є метаморфоза в баладі? Чому героїня перетворюється на тополю? Що символізує тополя в українській народній творчості? Над цими питаннями мають міркувати учні. Метод створення пізнавальної суперечки використовується для того,щоб викликати підвищений інтерес до більш глибокого вивчення тих чи інших питань,для формування навичок монологічного мовлення, виховання толерантності.
-       Тополя – один із символів України, у фольклорі уособлює красу, сумну дівчину, нещасливу долю, а в Шевченковій баладі тополя символізує самотність.Ось чому дівчина перетворюється на тополю, бо вона теж самотня. Закінчую вивчення балади «Тополя», використовуючи метод «Мікрофон» : «На сьогоднішньому уроці мені найбільше сподобалося…
На мою думку балада «Тополя» торкається питань інтимного характеру, які не завжди зрозумілі учням цієї вікової категорії. Тема кохання, ворожіння, вірності не може бути усвідомлена у повній мірі учнями яким 11- 12 років.Мандруючи сторінками Кобзаря, ми захоплюємося поезією, яка асоціюється у нас, українців з державним гімном. На початку 20 століття «Заповіт» слухали стоячи.
Інформацію про історію створення вірша учні готують як електронну презентацію, що є одним із способів самовираження сучасного учня.Після закінчення Академії мистецтв Тарас Шевченко працює в Київській археологічній комісії, яка докладно вивчає історію України. У селах і містах він малює старовинні будівлі, церкви. Не забуває заїхати в Переяслав до свого товариша Андрія Козачковського. 1845 року 31 – річний Шевченко їде в приміське село В’юнище до свого знайомого Степана Никифоровича Самойлова, бо в будинку Козачковського розпочався ремонт приміщення. Там художник малює місцеву церкву і пише твори «Холодний яр», «І мертвим, і живим…». На жаль, у В’юнищі Тарас Шевченко застудився і тяжко захворів, піднялась висока температура, знепритомнів. Господар негайно повіз гостя до лікаря Козачковського. У ніч з 24 на 25 грудня 1845 року важкохворий Шевченко піднімається з ліжка, запалює свічку, сідає за стіл, пише свій знаменитий «Заповіт». Ранком подає списаний аркуш паперу своєму другу Андрію Козачковському. Лікар дивиться на автора, радіє, бо загроза життю Тараса минула. «Заповіт» незабаром поширюється в рукописному вигляді. Тарас Шевченко після написання цього геніального вірша прожив ще 16 років, у тому числі відбув 10 – літнє покарання солдатчини з особистим приписом російського царя Миколи 1 під вироком: « Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».Учні слухають твір у записі, що супроводжується мультимедійною презентацією. Після чого працюємо над ідейно – художнім аналізом поезії.Вивчення творчості Кобзаря не закінчується на уроках, воно продовжується і в позакласній роботі, а саме в організації читацьких конференцій, виступах лауреатів Шевченківської премії,що є складовою частиною навчального та виховного процесу.
       Використовуючи ігрові технології, а саме, створення інсценізацій за творчістю Т.Г.Шевченка, учні мають можливість продемонструвати декламаторські та акторські здібності.

На мою думку,активні методичні пошуки нових шляхів прочитання та вивчення в школі творчості Т.Г.Шевченка тривають за постійної участі вчених методистів та вчителів – практиків. Все ширше застосовуються досягнення новітнього шевченкознавства та дидактики з метою оптимізації вивчення поезії Кобзаря. Численні публікації, присвячені цій темі, які постійно виходять друком у періодиці,засвідчують активний інтерес до неї.
Отже, викладаючи українську літературу, я дотримуюсь слів В. Сухомлинського, які є моїм педагогічним кредо «Школа стає справді осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини; культ людини; культ книги; культ рідного слова»

На рушникові вишитому з журбою радість обнялась

Наталя Космакова, учитель вищої категорії

ОНВК «Гімназія №2»

Відкритий урок

ТЕМА: НА РУШНИКОВІ ВИШИТОМУ

 « З ЖУРБОЮ РАДІСТЬ ОБНЯЛАСЬ»

(образно – символічне і декоративне значення рушника як одного з основних елементів життя українського народу).

Мета уроку:

Дидактична : ширше ознайомити учнів з пісенною творчістю Андрія Малишка, розвивати вміння володіти художнім словом.

поглибити народознавчі знання учнів про рушник в пісенній скарбниці, в обрядах, звичаях

Розвивальна: формувати естетичні смаки старшокласників, виховувати любов до рідної землі, до поезії, до матері, прагнення до гармонії, доброти,людяності

Виховна: викликати в учнів інтерес до історичного минулого, спонукати до відновлення національних традицій, їх збереження і впровадження в життя, формувати в учнів почуття приналежності до свого народу, національної гідності, любові до батьківщини.

Тип уроку: урок презентація

Обладнання:

Виставка рушників, квіти, портрети Андрія Малишка та його батьків: Ївги Остапівни та Самійла Микитовича;

Фонограма мелодій до пісень («Пісня про рушничок», «Знову цвітуть каштани», «Стежка»);

Фрагмент з кінофільму «Літа молодії» ( «Пісня про рушник»);

Слайд – шоу «Український рушник»

Епіграф: А я, мов хлопчик, сню і мрію

Усе шукаю день при дні,

Ту пісню – матір і надію,

І рідну посестру мені.

( демонстрація слайда 1 – 4)

ХІД УРОКУ

1.    Повідомлення теми, мети й завдань уроку.

2.    Слово вчителя:

Пісня! Як багато вона важить в житті кожної людини. В ній – її минуле, сучасне й майбутнє, її туга і радощі, її світобачення і психологія. В ній найповніше виявилась душа народу, як тепер кажуть, його ментальність. Із морської піни народилась грецька Афродіта. З морського прибою почувань народилась і пісня. Пісенна ліричність – це основа основ, як протоплазма української душі, в якій вона росте, розцвітає і в'яне, вмирає й обов'язково відроджується. Є поети, у яких пісенне кожне слово. Торкнися його струн, і воно одразу заграє чарівною музикою, поведе в дивний світ глибоких роздумів і почуттів. Ніжна його мелодія озветься в серці теплими спогадами. Мов до цілющого джерела припадеш до тієї пісні і ще глибше відчуєш силу і міць рідного народу, красу своєї землі. Ти станеш багатшим душею, підеш квітучими гаями і полями, де проминуло дитинство, де материнська усмішка зігріє тебе.

Розглядаючи поетичну спадщину А.С.Малишка, ми не можемо обминути його пісенного доробку, бо добру частину свого життя поет працював як пісняр. Він настільки глибоко проникає в світ музичних вражень, що деякі його ліричні поезії сприймаються як музичні твори. І, мабуть, немає більшої радості для поетів і композиторів, як почути свою пісню з уст народу.

- Яка ж історія створення «Пісні про рушник»?

Учень – історик. 1958 рік. Режисер Мішурін знімає фільм «Літа молодії». Є у нього епізод, де герої фільму – юнак і дівчина їдуть на даху вагона у Київ вступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, в який мати загорнула йому в дорогу нехитрий сніданок, і пригощає свою супутницю. Так, в Україні є такий звичай: в далеку дорогу мати дає синові вишитий рушник – на щастя, на долю. Режисеру спало на думку музично оформити цей епізод. Мішурін запропонував: « А що як ми дамо юнаку пісню про рушник?». Композитору Платону Майбороді сподобалась ця пропозиція. Він подзвонив Андрію Малишку в санаторій, де він відпочивав, і дав йому розмір вірша.

Наступного дня ввечері поет по телефону продиктував вірш, а вночі композитор теж по телефону наспівував мелодію пісні. Під час демонстрування фільму пісня блискавично  облетіла країну, зачарувала своєю мелодією і змістом усіх слухачів. На цьому рушникові поет бачив багрянець зорі, і безкрайність доріг, і чорну ніч війни. Він бачив у цьому рушникові те, що відчував народ, і саме так, як думав поет.

Слова вчителя:

Материнська пісня… Вона приходить до нас тихими вечорами добросердна і лагідна, хвилююча і щира, як материнська любов, що змалечку навіває нам поетичні образи землі і неба, сонця і рясного суцвіття, вчить нас любові до рідного краю, до людей , до праці. З материнською піснею ми вирушаємо в життєві дороги. І стеляться вони вишиваними рушниками по нашому життю, стоять на варті всього доброго, людського.

 Материнська пісня – то найбільший гімн людині.

Звучить «Пісня про рушник».

Які відчуття викликала у Вас прослухана пісня?

Які образи створює Ваша уява?

Учень – літератор:

Слухаючи пісню Андрія Малишка і Платона Майбороди, я відчуваю скільки почуттів, скільки любові вклали вони у свій витвір. Перед очима постає такий близький, милий, найдорожчий у світі образ матусі. І, зовсім, як у дитинстві, відчуваєш тепло її рук, ті дні, коли вона брала мене на руки, голубила, цілувала. Мені здається, хто б не співав «Пісню про рушник», той завжди присвячує її своїй матері.

Другий учень – літератор:

У творі образ матері – це символ чистоти і любові, це образ матері – берегині, яка дала нам життя, мудро формувала наші почуття, творила людину.

Ліричний герой поезії з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити дитину щасливою. У його матері «незрадлива ласкава усмішка», бо вона уміє прощати і наставляти, жаліти. У матері – «засмучені очі», бо вона відриває від свого серця дитину й посилає її у великий світ, « в дорогу далеку». А на цій дорозі будуть і радість, і смуток, і печаль.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов…

А Малишко змушує кожного згадати своє дитинство, прощання з батьківською хатою, материнську тривогу за долю своєї дитини.

Слово вчителя: Доречними будуть слова полтавської поетеси Наталки Баклай:

Вже доля весни правнукам кує,

А хміль з калиною на полотні не в'яне,

Як добре, що в мого народу є:

Рушник весільний і рушник прощальний.

Благословенна будь на всі віки

Найперша жінка, що нашила квіти,

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта

(Демонстрація слайда 5)

Чи можна рушник вважати символом? (Доведіть свою думку)

Символ – предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища ( хліб – сіль – символ гостинності)

Учень – етнограф: (проект)

З образом рушника в ліричного героя пісні пов'язані найсвітліші спогади про рідну матір, про дитинство, про рідні краї. Ця пісня створена  на народній основі. З народної творчості взято й те, якого значення надавали рушникові у народі: ним наречена перев'язує молодого, на ньому подають шановним гостям хліб – сіль, ним прикрашають портрети дорогих людей. Рушник символізує також і розлуку і далеку дорогу.

«Хата без рушника, що сім'я без дітей» - говорили в народі. Майже в кожній, навіть найбіднішій оселі, на видному місці висіло декілька рушників. «Утирач» використовувався для рук та обличчя, «стирок» -  для посуду, стола, лав, «покутник» і «кілковий» - оздоблення стін, покуті, «боженик» - для облямування дорогих ікон.

Окремо зберігалися ритуальні рушники. Плечові призначалися для сватів, весільні – для різноманітних обрядів. Так, при оформленні шлюбу молоді «ставали на рушник». У рушник загортали народжених дітей.

Обрядові і побутові рушники використовувались дуже широко. Рушник був символом гостинності і доброзичливості. Хліб – сіль дорогим людям завжди подавали на рушнику. Рушниками накривали хліб на столі.

У деяких хатах піднімали сволок нової хати на рушниках, які потім дарувади майстрам. На довгих рушниках опускали домовину в могилу. Коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник (як оберіг від лиха). При цьому, бажаючи щастя, вона говорила: «Нехай стелиться тобі доля цим рушником!»

Від сивої давнини до сьгодні, у радості і в горі рушник – невід'ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні.

Рушник -  це символ єдності сім'ї, символ любові до рідної землі, любові до рідної матері, коханої дівчини, символ працелюбності нашого народу.

Другий учень – етнограф:

Рушниками покривали найдорожче для українця – християнина – ікони, рушники використовувались і в процесі обряду поховання людини, і, зрештою, вирушаючи в дорогу, людина неодмінно мала з собою рушник, який був не просто шматком тканини, що прикривав, наприклад, хліб, а справжнім оберегом, талісманом, що, на думку наших предків і оберігав, і захищав, і приносив щастя. До того ж, прямокутна форма рушника сама символізувала дорогу, зокрема життєву дорогу людини. А вишиті, здебільшого червоними і чорними нитками, візерунки означали переплетені в людському житті радісні й сумні моменти: « і дитинство, й розлука, і вірна любов». (Андрій Самійлович вірив у те, що в буремні роки війни він вижив після важкого поранення тільки завдяки вишитому рушникові, з яким мати провела його на фронт). «Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботу, вірну любов і ласку.

( Демонстрація слайдів 6 – 14)

- Чи можна розрізнити до якого регіону України належить той чи інший рушник відповідно до його кольору та орнаменту? Як саме?

- З яких тканин виготовляли рушники?

- Про які заняття населення це свідчить?

- Які сільськогосподарські культури використовувалися, як матеріал для рушника?

Отже, рушник був і є своєрідним оберегом в українському побуті. Як же в різномаїтті рушників встановити певну орнаментальну приналежність та функціональне використання різних груп рушників?

Які ж символи життя несуть в собі рушники України?

( Демонстрація слайдів 15, 16)

Учень – мистецтвознавець:

Вишитий український рушник завжди відрізнявся великою різноманітністю орнаментів. І хоч класичним вважається червоно – чорне виконання рушника, в багатьох місцевостях зустрічаються багатокольорові орнаменти. Чи задумувались ви  коли – небудь, споглядаючи вишитий рушник, що кожен елемент його візерунку, так само, як і кожен колір на рушникові, має своє символічне значення? Символіка вишитого рушника сягає своїми коренями трипільської культури. З плином часу, рушник немов би увібрав в себе культ поклоніння наших предків – слов'ян силам природи, відображення їхнього  бачення світу.

 Все багатство орнаментів, що на сьогоднішній день зустрічається на вишитих рушниках, можна об'єднати у три великі групи: геометричні, рослинні та тваринні.

Геометричні орнаменти – найдавніші, саме вони дійшли до нас з часів Трипілля. Цілком можливо, що в давнину вони були натуральними, а з часом потсупово перетворювалися на абстрактні символи. Елементи геометричних орнаментів дуже прості – кружечки, трикутники, ромби, лінії, хрести тощо. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовують такі мотиви, як «баранячі роги», «кучери», «кудрявці», «гребінчики» тощо. В деяких орнаментах, наприклад, такому як «рожи» (зірки, розетки) прослідковуються відомі нам символи, зокрема, зображення  Сонця.  Сьогодні важно судити про первинне значення геометричних символів. Вважаєтться, що на рушниках відображаються орнаменти, що несуть символіку стародавніх культів та обрядів, значення яких, в більшості, втрачене в часі. Проте, навіть незважаючи на те, що ми досить часто не знаємо істинного змісту геометричних символів на рушникові, вони мають велике магічно – оберегове значення, і зустрічаються практично на всіх вишитих рушниках.

Рослинні орнаменти на рушниках є вираженням поклоніння наших пращурів культу Природи та їх прагнення перенести красу оточуючого світу на полотно. Найбільш провідними елементами в рослинних орнаментах вишитих рушників є Дерево життя, та Берегиня. Дерево життя як правило, зображають у вигляді гілок з листям, Берегиню – у стилізованому вигляді жінки – матері з піднесеними вгору руками у супроводі павичів. Рушники із зображенням  Берегині зазвичай обведені хвилястою безперервною смужкою, що є символом тривалості життя. В деяких регіонах основними елементами рослинних орнаментів є верба та калина. Недарма кажуть : «Без верби та калини нема України». Досить  часто на вишитих рушниках зустрічаютться такі рослинні елементи, як барвінок, виноград, дубове листя, хміль, яблука. Всі вони теж мають своє символічне значення. Так виноград символізував добробут в житті, щасливе одруження. Вишитий барвінок означав довгу життєву дорогу, а також кохання. Досить поширеним є візерунок  « яблучне коло», поділений на чотири частини. При цьому протилежні частини його вишивалися одним кольором і символізували кохання і поєднання жіночого та чоловічого начала.

Серед тваринних елементів найчастіше у вишивках зображуються кінь, заєць, риба, жаба, півень, сова, голуб, зозуля, муха, метелик, павук, летючі жуки. Тваринні елементи в орнаменті менш поширені. Виключенням є весільний рушник, на якому найчастіше зображуються голуби, лебеді чи пави, але обов'язково парою, що символізує нерозлучність молодого подружжя.

Кольорова гама рушника теж має символічне значення. Наприклад, на рушниках для мандрівників вишивали різноколірні смужки. Кожна з яких мала своє значення. Червона означала побажання, нехай йому завжди світить  сонце і зігрівають люди. Зелена смужка віщувала зустріч з добрими людьми, коричнева – добру дорогу з чистим небом та ясним сонцем, синя та жовта символізували здоров'я та удачу.

Символічна природа рушника не обмежується лише його орнаментом. Наприклад, у похоронному обряді відсутність орнаменту на рушнику символізує  спокій і чистоту вічного життя. До речі, у домі рушник ніколи не розміщували в добре освітлених місцях, і його орнамент не був розрахований на те, щоб його щодня розглядали. У дохристиянський період рушники виконували роль, схожу на ту, яка сьогодні належать іконам. Рушник, будучи оберегом, розміщували в місцях затемнених: у кутках, у просторі на стіні між і над вікнами. Тож пам'ятаймо про значення рушника, як оберега нашої родини і ставимося з пошаною до його символіки.

Слово вчителя:

Український народ шанує пам'ять про декоративну творчість своїх предків.

Тому створено музей українсько рушника у місті Переяслав – Хмельницький, який ми відвідали цієї осені.

Які враження справив на Вас цей музей?

( Демонстрація слайдів 17, 18)

Учень – етнограф:

Цієї осені я відвідав музей українського рушника в козацькій церкві у місті Переяслав  - Хмельницький, який був перевезений із села Піщики Київської області. В музеї зберігається 300 рушників із різних регіонів України. На мене справило незабутнє враження різнобарв'я рушників, представлених на виставці. Я зрозумів, що український народ має давні традиції і заслуговує на вільний розвиток і  існування в сім'ї інших народів. Без знання своєї історії, традицій ми не можемо існувати і розвиватися, як нація. Шануючи свою історію та культуру і нам, молодому поколінню, потрібно зберігати і розвивати неоціненний скарб – спадщину знань і умінь, які залишили нам наші пращури.

- З ким із композиторів найбільше співпрацював поет – пісняр?

Учень – історик:

Наприкінці сорокових років познайомився поет з композиторами Майбородами – Платоном та його братом Георгієм. Завдяки плідній співпраці цих митців з'явилося на світ декілька гарних пісень. А згодом товаришування поета і композиторів перейшло в справжнє побратимство на все життя.

- Платоне, переходь до мене жити, - просто запропонував йому Малишко. І з того часу вони прожили декілька років в одній квартирі, як брати, як одна рідня. У них все було спільне, і мати зве їх синочками. Багато пісень створили  брати Майбороди з Андрієм Малишком. Побратими не думали про режим праці. Бувало Платона серед ночі підіймала якась мелодія.

 З Платоном Івановичем вони створили  30 пісень. Серед них «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі…», «Гаї шумлять біля потоку»,

 « Журавлі», « Ти моя вірна любов», «Стежина», «Білі каштани»,

« Колискова», « Пролягла доріженька» та багато інших, які супроводжували, супроводжуютьі, я впевнена, будуть супроводжувати молодість цілих поколінь.

- Які художні деталі використовує автор у створенні образів матері та рідного краю?

(Демонстрація слайдів 19 – 21)

Учень літературний критик:

З образом  рушника у ліричного героя пов'язані найсвітліші спогади про матір, дитинство, рідний край; він скрізь бачить «зелені луги», «росянисту доріжку», згадує музику «солов'їних гаїв», «тихий шелест трав, щебетання дібров». Ці художні деталі створюють ніжний пейзажний малюнок, який наповнює серце людини світлими почуттями. Ця пісня сприймається як монолог сина, який звертається з найніжнішими словами до матусі, щоб подякувати їй за турботу, любов та ласку.

Отже, рушник, який є народопісенним символом України, супроводжує життя українця від народження до самої смерті, ділить з ним журбу і радість.

Про широкі функціональні властивості рушника можна побачити з представленого колажу.

Слово вчителя: 
Отже, рушник, який є народопісенним символом України, супроводжує життя українця від народження до самої смерті, ділить з ним журбу і радість. Про широкі функціональні властивості рушника ми ознайомились на сьогоднішній презентації. Сьогодні ми ознайомилися з поезією «Пісня про рушник», яка ввійшла до збірки «Серце моєї матері», розглянули один із основних образів у творчості А.С.Малишка – образ матері, жінки – трудівниці, дослідили специфіку образу рушника як символу нерозривного кровного зв'язку матері і дитини, народопісенне походження цього символу, особливості художніх деталей та їх значення у створенні образів матері та рідного краю.

Народопісенні корені поезії Андрія Малишка зробили пісню митця близькою і зрозумілою для всіх. Вона облетіла всю Україну і весь світ, розповідаючи людям про співочу душу нашого народу. Ця пісня добре відома кожному. Лунає вона і сьогодні серед юного покоління українців.

(Демонстрація слайдів 22, 23)

Звучить пісня у виконанні учнів

Космакова Наталія Володимирівна

вчитель вищої категорії  ОНВК «Гімназія №2»

КАРТКИ ЛЮБОВІ ІВАНА ФРАНКА
(Літературна година для старшокласників)

Мета:  глибше пізнати життєвий і творчий шлях великого Каменяра, титана праці і думки, борця за волю і поступ українського суспільства; розкрити перед учнями велич і силу Франкового слова.

Обладнання:  у просторій залі на видному місті портрет Івана Франка, квіти, зелень, на стіні прибита підкова, демонстраційний екран для слайд –супроводу, на столику іскриться невеликий вогник; на плакаті слова поета:  «Пісня і праця великі дві сили!»; «Книги – морська глибина…»;  « Я понесу тебе в душі на дні, облиту чаром свіжості й любові…»;  «Я син народа, що вгору йде…». На окремому столику на вишитому рушнику лежить скрипка.

Учасники: Іван Франко, учитель, діти.

За окремими столиками сидять учні – учасники вечора. Посередині – Іван Франко у костюмі і вишитій сорочці.

До столу виходить дівчина, бере у руки скрипку, грає мелодію пісні «Як почуєш вночі край свого вікна…»

 Іван Якович
     Франко 

    Любов –  це  кара,  це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі.

   

Іван Франко
Хоч і пізнав би я всі мови 
І ангелів, і всіх людий, 
А якби я не мав любови, 
Був би, як кимвал той твердий, 
Був би, як мідь гучна й пуста, 
Й мертві були б мої уста. 

Хоть міг би я пророкувати, 
Знав тайники подій усіх 
І віру міг могутню мати, 
Що й гори порушати б міг, 
А в серці б я любві не мав. 
Нічим би був, нічого б не здолав. 

І хоч би все добро своє 
Віддав я бідним без принуки, 
Хоч би і тіло та життє 
Віддав на смерть, на тяжкі муки, 
А в серці би любві не мав, 
Нічим би був, нічого б не здолав. 

Любов-бо довготерпелива, 
Ласкава, й смирна, й знає честь, 
Независна, не пакіслива, – 
Любов за нас пішла на хрест. 
Негорда, честі не бажає, 
Терпить, відплати не шукає. 

Гнів їй далекий і все зле, 
Неправда й раз її не тішить, 
Лиш правда потішає все; 
Все зносить, кождому все лишить, 
Все вірить, все надію має, 
І все, і все перетриває. 

Любов ніколи не загине! 
Хоч всі пророцтва заніміють, 
Хоч людська мова в безвість злине, 
Всю мудрість в пил вітри розвіють, 
Вона жиє, все оживляє, 
Вона все-все перетриває. ( «Любов»)

Учитель. Любов… Яке містке слово! У ньому – ціле життя Івана Франка. З любові до батька й матері народилася в нього любов до життя, прагнення пізнати світ…Любов до книги дала йому глибокі знання в царині багатьох наук:філософії, психології, іноземних мов, літератури.
Любов до праці зробила його титаном, велетом духу, одним з найвисокоосвіченіших людей того часу не тільки в Галичині, а й в усій Україні. І, зрештою, любов до пісні підняла на дужі крила поезії, творчості, піднесла до вершин світової слави.
Давайте сьогодні, напередодні Франкового свята, пізнаємо картки його любові, пізнаємо для себе, щоб на життєвих дорогах зкстріти її – Любов.
То ж якими шляхами слід іти назустріч майбутньому, назустріч Долі?

Іван Франко
Ввік до заслуги дві ведуть дороги,
І дві корони жизнь нам може дати:
Одна — трудиться і калічить ноги,
А друга — з вірою й молитвою страждати.

Щаслив муж і народ, якого воля
Судьби веде з одної та на другу,
І з поля праці до терпіння поля,
Щоб мовчки йшов через огні й наругу.

Аби ступав мов ніччю путник в полі,
З сльозою в оці та з надією в душі,
Що ще діждеться ранку світла й волі.

І нас, брати, отак веде рука судьби;
Йдучи з молитвою наперекір недолі,
Ідім до світла, щастя та любви.( «Дві дороги»)
(Звучить мелодія пісні «Родина» у виконанні Назарія Яремчука).

Учениця. Картка перша. Дитинство. Босоноге, бідне, як звичайно, у більшості галицьких дітей. Але ж були у ньому – добрі, лагідні, материні очі і неньчині пісні; були мудрі поради батька і гордість за свого сина – школярика, а найголовніше -  у батьковій кузні завжди пломенів вогонь, іскри якого, як і ті прості слова нагуєвицьких селян, глибоко запали в душу хлопчини.
( Сцену заповнюють вогники).

Іван Франко

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
«Мамо, голубко! – було налягаю. –
Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!»
«Ні синку, годі! Покіль я співаю,
Праця чекає моєї руки».
Мамо, голубко! Зарана в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття.
«Синку, кріпися! – мені ти твердила.–
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей».
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.  («Пісня і праця»)

(Знову звучит куплет пісні «Родина»).

Учень. Картка друга. Любов до праці. Ще з малих літ пізнав Іван Франко звичайне сільське життя – з його щоденними клопотами і вічною роботою. А потім, коли став школярем, а згодом і гімназистом, то поринув у незбагненний світ книги. У них, книгах, знаходив відповіді на питання, які його хвилювали. У книжках, у наполегливій праці осиротілий юнак знаходив розраду.

Голос за сценою.
Книги - морська глибина!
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Учень.( продовжує). Його працездатності могли б позаздрити навіть найзатятіші книго мани і вчені. 16 – 18 годин на добу за письмовим столом, з олівцем у руці і обов’язково поруч з книгою.  Франкова бібліотека у студентські роки вже налічувала до 500 примірників, а в роки творчого розквіту – до 1000 томів. Унікальна, найбільша у той час бібліотека у Львові.
Глибокі і різнобічні знання, досягнуті шляхом великого труда, дали право стати йому у шеренгу творців науки, літератури, культури.
Іван Франко  - титан праці і цим сказано усе. «Усім своїм життям, своєю літературною творчістю великий Каменяр стверджував, що неробство – зло, а праця – добро, що ледарство – то злочин супроти гуманності, людяності (Д.Павличко).
Побачивши талановитого і працьовитого юнака, прийшла до Нього Муза і стала за плечима.
Дівчина – муза  ( виходить на сцену, стає за плечима Франка).
Будь ти, співаче, як божа пшениця,
Пісня твоя – золотеє зерно!
Скоро в лушпині доспіє воно,
Колос униз починає хилиться.
Знає той колос, стебло і лушпина,
Що для зерна вони тільки й росли,
Що лиш тоді воно повне, коли
Весь живий сок свій в нім зложить ростина.
Знає той колос, стебло і лушпина,
Що, як доспіє зерно золоте,
Серп їх нещадний зітне і змете
І що зерно те їх смерті причина.
Але ж, леліючи в темній обслоні
Сочні зерняточка, знає стебло,
Що на будуще воно принесло
Нове, багатше життя в своїм лоні.
Так весь свій мозок, і нерви, і серце
Й ти в свою пісню, співаче, вкладай,
Біль свій, і щастя, й життя їй віддай.
Будь її колос, лушпина й стебельце! («Співакові»).
Учень.  (картка третя). Картка любові до пісні.
Іван Франко
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.( «Пісня і праця»)
Учениця. Лагідна неньчина пісня, дзвінка пісня батькового ковальського молота, пісня лісу й річки, пісні рідного Прикарпаття народжували у серці поета все нові , уже власні пісні – вірші. Поезія Івана Франка – це воістину пісня, народжена у глибинах його пристрасної  і щедрої душі.
Іван Франко
Благословенна ти поміж жонами, 
Одрадо душ і сонце благовісне, 
Почата в захваті, окроплена сльозами, 
О раю мій, моя ти муко, Пісне!
Царице, ти найнижчого з-між люду 
Підносиш до вершин свойого трону 
І до глибин терпіння, сліз і бруду 
Ведеш і тих, що двигають корону.
Твій подих всі серця людські рівняє, 
Твій поцілуй всі душі благородить 
І сльози на алмаз переміняє.
І дотик твій із терня рожі родить, 
І по серцях, мов чар солодкий, ходить, 
І будить, молодить, і оп'яняє.
Учениця. Його пісні – це стогін люду у панському ярмі і заклик лупати скалу, боротися, перемагати і жить; його пісні – це гомін волі і сяйво променів, що линуть згори на край занапащений, і голос Мойсея, якого чекають мільйони.
Франкові пісні – це тиха зажура і спалах сердець, що кохають, це жмутки зів'ялого листя, що летять – осипаються над чиєюсь долею.

(Учні читають поезії  І.Франка:   «Земле моя, всеплодющая мати», «Антошкові П….)
Звучить скрипка ( «Як почуєш вночі…»)

Іван Франко
О, розстроєна скрипка, розстроєна!
Скільки рук нетямущих, брудних
Доторкалися струн чарівних – 
І вона їх розстроєм напоєна. 

Ріже вухо страшними акордами, 
У тонац’ї ніяк не встоїть…
Де ти, майстре, щоб вмів настроїть, 
Оживить її співами гордими?
Учениця.  (четверта картка). Та знайшовся майстер для скрипки, і забриніла вона ніжно – ніжно, а потім заплакала і затужила ( Мелодія наростає). Кохання – ось та картка, що писалася серцем, що вкривалася словами невимовного болю і хвилями – рядочками безмежного щастя.
«Тричі мені являлася любов» - зізнається поет, і три жмутки віршів із збірки «Зів’яле листя» давно вже стали шедеврами світової любовної лірики.
  

Іван Франко
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Явилась друга - гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Явилась третя - женщина чи звір?
Глядиш на неї - і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір. ( «Тричі мені являлася любов».
Учениця.  Поезії І Франка про кохання – це неповторні перлини, що стали піснями, це бальзам для серця, що кохає, це радість життя…
( Юнак і дівчина читають поезію «Тріолет», дивлячись один одному у вічі).
Юнак.
І ти лукавила зі мною!
Ах, ангельські слова твої
Бути лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
 І нетямущому мені
Затрули  серце гризотою
Ті ангельські слова твої…
І ти лукавила зо мною!
Дівчина
Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила.
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала;
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
Аж поки нас не розлучила.
Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії зв’язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила.
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю –
Дороги наші віддалило
І серця наші розлучило,
Та нашої любві не вбило.
( Дмитро Гнатюк виконує романс на слова І.Франка «Ой ти дівчино, з горіха зерня…»

Інший учень читає вірш Франка «Чого являєшся мені…»
Старшокласники читають поезії «За що, красавице, я так тебе люблю», « Так, ти одна моя правдивая любов» та ін.)

Учениця.
А скрипка грає, голосить,
Бентежить душу…
( Звучить скрипка, і ансамбль дівчат виконує пісню «Як почуєш вночі край свойого вікна»)

Учень. І ще одна картка любові, написана великим Каменярем. На ній словами – мріями , словами – перлинами оживає  Україна, майбутнє народу, ця любов свята, ця любов вічна і передана великим поетом нам, як найдорожчий спадок.

Іван Франко
Вона так гарна, сяє так
Святою, чистою красою,
І на лиці яріє знак
Любові, щирості, спокою.
Вона так гарна, а проте
Так нещаслива, стільки лиха
Знесла, що квилить лихо те
В її кождіській пісні стиха.
Її пізнавши, чи ж я міг
Не полюбить її сердечно,
Не відректися власних втіх,
Щоб їй віддатись доконечно?
А полюбивши, чи ж би міг
Я божую її подобу
Згубити з серця, мимо всіх
Терпінь і горя аж до гробу?
І чи ж перечить ся любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно! («Моя любов»)


Учениця ( 1 картка).  Любов – це неземне, високе почуття, що окриляє, бентежить, чарує, допомагає жити.

Учениця ( 2 картка). Любов – це радість буття і мрія, що рветься у небо, це тихий рай і усміх коханої людини.

Учениця ( 3 картка). Франкова поезія – це численні картки любові, у яких пісня і праця, отча домівка і мамина колискова, гомін рідних просторів і шум карпатських смерек.

Учениця ( 4 картка). Стогін уярмленого люду і заклик до боротьби за національні та загальнолюдські ідеали, віра у силу народу, у кращу будучину України – це теж картка любові великого Каменяра.

Учениця ( 5 картка). Україна, непохитна віра в силу народного духу, в національне й державне відродження нашої Вітчизни – це теж нетлінна картка великої синівської любові Мойсея українського слова – Івана Франка.
Учениця ( 1 картка).
Любов і пісня – тов  росою,
Що покріпля на шлях життя,
Я, нею сильний, перестою
Негоди земного буття.
Учениця ( 2 картка).
Пісня і праця – великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить.
Череп розбитий – як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.

Учениця ( 3 картка).
Моя любов не згасла, ще горить,
Зуміє райський ключ із дна добути,
Зуміє рай запертий отворить.
Учениця ( 4 картка).
Я буду жити, бо я хочу жити!
Не щадячі ні трудів, ані поту,
При ділі, що наш вік бересь вершити,
Найду й свою я тихую роботу.

А як часом послабне сила,
І серце в груді біль зціпить пекучий,
І людська злість зморозить кров у жилах,
То човник мя перенесе летючий – 
Твоя любов підніме мя на крилах,
Аж поки вал не зломиться ревучий.
Учень  ( 5 картка) 
Я син народа, 
Що вгору йде, хоч був запертий в льох. 
Мій поклик: праця, щастя і свобода, 
Я є мужик, пролог, не епілог. (Із віршів І.Франка)
( Юнак читає пролог до поеми «Мойсей»: «Народе мій, замучений, розбитий…»).